Сторінка директора гімназії

Сучасні діти, які вони? Розмірковуючи над цим питанням, я спробую розставити деякі акценти, додати власні, можливо, небезперечні міркування, керуючись думкою, висловленою кимсь із великих людей: виховання дитини починається із самовиховання її батьків.

Дитина приходить у світ немічною і безпорадною, цілком залежною від дорослого. Мета життя від неї ще далеко схована, правила життя серед людей ще невідомі. Її поведінка позбавлена мудрості, її бажання часто їй не на користь. Вона тільки- но пізнає життя, вона вчиться правилам життя, взаємин з людьми.

Якою ми хочемо бачити дитину? Гадаю, кожен у першу чергу скаже: здоровою і щасливою, а потім перелічить – хорошою, доброю, порядною людиною і назве багато інших якостей. А як виховати у дитини ці риси? Чи можна активно сформувати її характер, ставлення до життя?

Ми часом не помічаємо, як втрачаємо інтерес до своїх дітей, як обмежуємо відносини з ними до примітивного « можна – не можна» .І тоді виховання дітей зводиться мало не до обов’язку, про який нам нагадує школа, громадськість, а іноді й міліція.

І тут, як ведеться, починаються пошуки винуватця і претензії до невинного: хто киває на школу, хто на батьків, на комп’ютер, кінематограф, а хто й на все поспіль, крім самого себе. Але спільні докори не змінюють спільних зусиль. Безкінечні з’ясування взаємин не з’ясовують питання. І діти іноді розвиваються чомусь не за законами відомих правил, а за логікою не досить відомих винятків.

Проблеми батьків і дітей - вічні: і в ті часи, коли вірна Пенелопа чекала свого Одіссея, і в ті, коли Тарас Бульба не простив зради синові, і в ті , коли Анна Кареніна кинулася під поїзд. Ще з давніх-давен людям відомо: «Дерево життя – це гілочка, на якій ростуть три листочки. Перший – символ минулого, другий – сучасного, а третій листочок – майбутнього». І саме в родині переплітається сучасне, минуле і майбутнє. А отже, саме від того, на мій погляд, які стосунки склалися між батьками, які традиції сформувалися в родині, чи відчуває себе потрібною в цій сім’ї дитина і залежить якою вона стане.

Чомусь саме зараз на думку спали слова Льва Толстого. Коли його запитали, чому його діти не такі талановиті, як він, письменник пожартував: природа, мабуть, ретельно попрацювала на мене і тепер відпочиває. Справді: чому вони такі різні, навіть у одних батьків?

Ми не народжуємося вихователями, ми ними стаємо, виховуючи своїх дітей. До Макаренка далеко, до Сухомлинського високо. І хоч знаємо про життя набагато більше від них, учити ми вміємо точно так, як наші діти - вчитись. Іноді недосвідчена в питаннях педагогіки мати тільки мудрістю серця , тільки мудрістю почуттів, тільки вірністю вродженій потребі любити свою дитину і вболівати за неї точніше знаходить путь до її серця, ніж будь – який дипломований спеціаліст.

Інстинкт любові до дитини стає нашою особливою педагогічною мудрістю: він може спонукати нас до строгості чи до найщирішого милосердя, до кари чи прощення, але в усіх випадках – до розуміння, обов’язково до розуміння!

Школа, клас – це єдина дружна родина, яка живе за законами добра, любові, взаємоповаги та розуміння, і, цілком природно, вважати свій клас – своєю родиною І ,як кожна мати, я вважаю своїх дітей найкращими: вони громадяни та патріоти своєї країни доброзичливі та милосердні вони талановиті і ерудовані), веселі та легковажні самостійні та відповідальні вони – звичайнісінькі діти.